У хаті 105-річного Андрія Вуйціка в селі Настасів Тернопільского району чисто та прохолодно. На стінах ікони, фотографії дітей. На підлозі старі доріжки.
— Лишився сам, на чужих людях, — бідкається дід Андрій. — Сподівався, що мене діти поховають. Та я їх поховав. Сини Міхал, Іван і Василь померли, невістки, два внуки вмерли. Я ся мучу сам.
Довгожитель ніколи не лежав у лікарні. Щодня п"є сирі яйця та козяче молоко. Тримає кота й вісім курок, яких годує сам.
— Ви курили, коли були молодим? — питаю.
— Тепер вже не курю. А файку курив до 80 років, — відповідає дід.
— А горілку ?
— Га? — перепитує.
— Сто грамів, — кажу.
— Як був молодим, то пив, — сміється Вуйцік. — Але я не п"ю. Наллю трошки горілки в миску, надроблю туди хліба і їм.
— А дівчат любили?
— А ви хіба хлопців не любите? — віджартовується Вуйцік.
Не вміє писати, зате добре рахує гроші
— Пенсії вам вистачає?
— Пенсія мала єст, — відповідає лемківською говіркою. — Маю чотири сотки.
Родина Вуйціків переїхала на Тернопільщину з Польщі 1946 року, після операції "Вісла". Сестра Вуйціка Марія з братом подалися до Америки, а Андрій Іванович опинився в Настасові. Він не вміє писати, хоча донедавна ще читав. Зате добре рахує гроші. До пенсії чоловік працював чабаном у колгоспі, був старшим братом у церкві.
Доглядає за Андрієм Вуйціком 46-річна Марія Шварчевська, соціальна працівниця. Вона пильнує в селі ще шістнадцятьох стареньких людей.
— 20 років працюю, а такого діда не бачила, — дивується Марія. — Добрющий, не заздрісний. Кожного дня багато молиться. По радіо слухає службу Божу. Мало спить, встає о сьомій ранку. Грип переносить на ногах. Один зуб у нього лишився, недавно болів. Просив мене вирвати, але я не змогла. Зуб переболів та й перестав.
Марія стверджує, дід Андрій має добру пам"ять. Інколи вона купує йому трохи продуктів за власні гроші. Він помічає це. Жартує: "Ти мене хочеш до тюрми дати, бо я тобі винен".
Два роки тому дід ще тримав козу.
— Нікого не визнавала, крім нього, — розповідає Марія, доки Андрія Вуйціка сусіди вітають із днем народження. — Сусід її тримав, а я доїла. Андрій Іванович не хотів її продавати. У 104 роки ще на городі сидів — буряки чистив. Сам козу доїв. Але вже продали її до сусіднього села.
Вуйцік на подвір"ї п"є шампанське. Його вітає голова Тернопільської райдержадміністрації Володимир Болєщук, 32 роки.
— Із 103-річчям теж його вітали, — розповідає чиновник. — Відтоді дідо зовсім не змінився. У районі є шестеро людей, яким більше 100 років. Він — найстарший.
Довгожитель любить молочні страви, хліб, помідори, часник. Солодкого, м"яса, сала і ковбаси не визнає. Лише раз у житті скуштував морозива. Але більше не хоче, бо економить гроші. Служив Андрій Іванович у польському війську, але на війні не був. У дитинстві багато працював. Крім нього, в сім"ї було ще дев"ятеро дітей.
— Часто згадую свою жінку. Дивлюся на портрети дітей, онуків. Говорю з ними, як з живими. Тяжко довго жити, бо то є мука, — зізнається він. — Юж два роки не ходжу до церкви — не можу.
— За радянських часів Вуйцік пас колгоспні вівці й кози, — згадує сільська голова Дарія Блащак, 50 років. — Якось спиталася, що він робить довгими зимовими вечорами. А він каже: "Як що роблю? Приходять до мене молодиці, і маю що робити".
1902, 1 травня — Андрій Вуйцік народився у селі Жоржів Ліського повіту Жешувського воєводства в Польщі
1933 — одружився з Катериною
1946 — родину Вуйціків переселили в село Настасів на Тернопільщині
1973 — померла дружина
1994 — у Самборі Львівської області помер старший син Іван; у Настасові пішов із життя середульший син Міхал
2007 — Андрієві Вуйціку виповнилося 105 років
7 
35413
Коментарі
2