"Щойно скінчився Майдан, я захворів"

 

Євгена Нищука, 33 роки, називають "голосом" помаранчевої революції. Разом із Миколою Томенком та Сашком Положинським він був "діджеєм" революційного Майдану.

— Он там сцена стояла, — киває Євген у бік гранітних сходів. — А вежа на Будинку профспілок — наш Біґ Бен. Там висвічували важливі повідомлення.

Деякі перехожі впізнають його.

— Буває, підходять. Просять: "Скажи Ющенкові...". Наче я з ним чаї п"ю.

Дорогою до кав"ярні Євген розповідає, як за два роки до помаранчевих подій знявся в рекламному ролику. Реклама шампуню йшла на телебаченні півроку. Та з початком Майдану ролик раптом повернули на екран.

— Катерина Михайлівна (дружина Ющенка. — "ГПУ") перепитувала: "Слухай! Це ж тебе отам показували: "І лупи як не було!" — Нищук кривиться. — Відтоді я в жодній рекламі не знявся.

2004-го мистецькі моменти, каже Євген, вирішував із режисером Тарасом Грималюком. Політичні — з польовими командирами.

— Коли було небезпечно, радилися: казати людям чи ні? Були спецбригади — тихо їх попереджали. Ці люди мали бути готові до будь-яких провокацій. Спочатку нам перерубували кабелі, замикали мікрофони. А потім із добровольців створили охорону. Вони стояли по всій території. По лінії кабелів, екрана.

Тобі було страшно?

— У перші дні, з метою безпеки, додому не приходив. У мене ж син є. Ніхто не знав, куди воно повернеться, — замовляє каву з вершками й продовжує: — Спали в мікроавтобусах. Грілися в машинах від генераторів. Пізніше з"явилася палатка для відпочинку. Потім почав навідуватися додому, після другої ночі. А о восьмій ранку вже був на місці.

Шкіль іноді приносив гарне віскі

Не хворів?

— Навіть не схуд. Бутербродів накидаєшся — ще більше розносить. От голос кілька разів полишав. Але виходив на сцену, і з"являвся. Міг простудитися, захворіти. Але ні. А щойно Майдан скінчився, відразу захворів. Олег Скрипка возив мене до медичних світил. Лікували голосові зв"язки.

Були кумедні ситуації?

— Коли йшов сніг, вільні мікрофони накривали пакетами. Ну, виступає Віктор Андрійович. По боках — охорона. Я збоку. І раптом один із пакетів розв"язується, починає кружляти перед Ющенком. Це його трохи дратує. Але зловити пакет важко — дуже слизька сцена. Я до нього — він від мене. Бачу, через усю сцену біжить Червоненко. У карколомному польоті хапає цей пакет і падає конкретно на задницю. Повна тиша. Народ думає, що вже все, контрреволюція. Віктор Андрійович знайшовся, каже: "Женя! Тримайся на ногах. Що ти падаєш постійно?"

Із якими політиками контактував?

— Найбільше з Томенком, Луценком, Філенком, Стецьківим. Нормальні, звичайні хлопці. Але часу, щоб десь посидіти,   "погрітися", не було. Шкіль іноді приносив гарне віскі. На голос добре діяло. І трохи рятувало від холоду. А Луценко мав флягу. Видно, вже тоді готувався в міліцейські міністри. Іноді тихенько мене кликав, і ми на сцені вживали по краплині.

Не було образ — кого на сцену першим випустив, кого в кінці?

— Політиків контролював Томенко. А митців — Грималюк і я. Коли шальки терезів змістилися в наш бік, прийшла група якихось попсовиків. Замучився їм відмовляти. Ми випускали тільки гурти, які сповідують самобутню українську музику, а попсу — геть. Віктор Павлік прийшов. Каже, йому дозволили виступити — "уже звонілі". Ми говоримо: шановний, тут ми вирішуємо, кого випускати. Потім він підходив, вибачався. Але так і не співав.

Із Ющенком спілкувався?

— Він міг спитати, як тримаюся, чи голос ще є? Потиснути руку, обняти. Я і його інавгурацію вів, — усміхається Нищук. — Вручав голуба доньці Віктора Андрійовича. Домовилися: коли махну, вона птаху підкине. Але дитина від хвилювання руки просто розвела. Голуб, не злетівши, сів на подіум, прямо під ноги. Його почали ганяти. То мала, то Віктор Андрійович. А він не злітає. Я тоді людям, які привезли цих голубів, дав команду випускати решту. І наш за ними теж здійнявся.

Як не було власного житла, так і немає

Бачишся із соратниками по Майдану?

— Що далі, то рідше. Усі розійшлися по різних політичних таборах. Багатьох уже якось важко на "ти" називати.

Чи змінилося твоє матеріальне становище?

— Як не було власного житла, так і немає. Може, скромно просив? — Євген сьорбає каву з вершками. Каже, що винаймає квартиру на Повітрофлотському проспекті. — Зате дали звання заслуженого артиста України, разом зі Скрипкою й Фомою. Я не відмовився.

А зараз чим займаєшся?

— Знімаюся у фільмі Олеся Янчука "Владика Андрей", про митрополита Шептицького. Граю учня й сподвижника митрополита.

У політику не збираєшся?

— Ні. Може, років через 10.

1972, 29 грудня — народився в Івано-Франківську
1989 — закінчив школу
1994 — одружився з Оксаною
1994 — народився син Олекса
1995 — закінчив акторський факультет Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого
1996 — знявся у фільмі Олега Бійми "Острів любові"
2000 — картина "Прощання з Каїром" (режисер О. Бійма)
2004 — роль Єсеніна у виставі "Мені тісно в імені твоєму", театр "Сузір"я"
2005 — роль Миколи Вінграновського у спектаклі "Заповітне", театр поезії "Мушля"
2005 — участь у фільмі "Залізна сотня"

×