Біосміття, на вихід! Навіщо потрібен закон про колабораціонізм

Варто вже зараз думати, що ми робитимемо з тими, хто служив окупантам

Російські пропагандисти розповідають про чергу з 500 автомобілів з українськими номерами, які намагаються терміново попасти на територію РФ через те, що ЗСУ звільняють наші території, а пасажири цих машин співпрацювали з окупантами. Я готовий припустити, що 500 машин із сепарами реально існують. І я не проти того, щоби пасажири цих машин звалили з України. Назавжди. Але не все так добре. За деякий час вони захочуть повернутися. Вони думатимуть, що їм усе вже забули чи простили і навіть знайдуть кумів, друзів чи ще когось, хто за пару копійок чи з якоїсь іншої причини захочуть їм допомогти тихенько повернутися в Україну. Так от цього допускати не можна.

7 вересня російські ЗМІ масово розповідали, що у Вовчанську якісь манкурти беруть російські паспорти. Повторюю, 7 вересня. Це лише 5 днів тому. І не факт, що ці люди втечуть. Бо якщо ти бачиш наступ наших військ, але це не заважає тобі взяти паспорт окупантів – отже, ти ідіот, і не факт, що тобі вистачить розуму виїхати та очистити українську землю від себе. Це означає, що подібне біосміття може не лише залишитися жити в Україні, а й обирати і бути обраним у владу. А нам таке потрібне? Те, що вони ідіоти – це їхня проблема, але те, що вони мають наше громадянство – це вже наша проблема. І ця історія – це не ситуація багатьох кримчан, які мусили взяти російське громадянство. Там інша ситуація. Ті, хто виваливши язика прибіг за рашистським документом у таких умовах – це зрадник та ідіот. І це є діагноз.

4 липня в мережі з'явилося відео з виконавицею-аматоркою з Лисичанська, яка нещодавно співала про вільну Україну. На новому ролику українка з посмішкою та сльозами щастя говорить російським окупантам, що чекала на них з 2014 року. Вона стала зіркою російської пропаганди. І це не єдиний випадок, коли люди самостійно і без примусу зраджували Україну, висловлювали симпатії окупантам або добровільно ставали частиною російської пропаганди. Про них не можна забувати.

У пабликах Донецька обговорюється, що робити тим, хто служив окупантам і що робити тим, хто не має крові на руках. Цікаво, що багато хто пише про те, що можна буде відкупитися або нічого не буде, але краще все ж таки виїхати в Росію і там пересидіти деякий час. Як приклад наводять Нелю Штепу зі Слов'янська. Дуже багато хто боїться... своїх сусідів, які повернуться з бажанням покарати тих, хто зрадив, працював на росіян або віджав щось. Частина людей наводять приклад тих же росіян і нагадують, що вони робили з проукраїнським активом у Донецьку. Бояться, що з ними так само буде після звільнення міста від російських окупантів. Тож хочуть десь тимчасово сховатися. Де? Правильно, В РФ. І гадаю, що повернуться вони після того, як стануть агентами спецслужб РФ.

Усі ці та багато інших українців, які з власної волі і без примусу перейшли на бік ворога та почали з ним співпрацювати, мають відповідати згідно із законом про колабораціонізм. Цей закон був поданий ще за мого скликання, але мої тупі колеги не захотіли його приймати. Я не дуже високої думки про розумові та моральні якості цього скликання Верховної Ради, але якщо депутати не ухвалять такий закон, то це буде зрада всіх нас. І це сьогодні є першочерговим завданням для Ради. До закону та Конституції тепер необхідно внести правки про те, що громадянин України, який добровільно співпрацював з окупантами, служив ним або взяв зброю в руки проти України, не лише відповідатиме за законом, а й позбавляється права обирати і бути обраним. І це сувора необхідність. А якщо цього не буде, то це зрада всіх тих, хто загинув, захищаючи Україну та кого замучили та вбили окупанти за їхню проукраїнську позицію. Ми не можемо зрадити їхню пам'ять! Ми маємо вимагати у Верховної Ради негайно ухвалити закон про колабораціонізм. Або ми цю хворобу ніколи не вилікуємо. Але я хочу вірити в те, що Рада зможе усвідомити необхідність такого закону. Закон необхідний Україні вже сьогодні, бо завтра може бути запізно.

Оригінал