Для підданих Путіна настає момент "так далі не можна"

Голод, відчай, страх та безальтернативність рідко коли підводили

Я не вірю в російську революцію, але я вірю в революцію в Росії. В цих концепціях дуже важлива різниця. Великі революції – саме революції, а не місцеві бунти чи заворушення – приходили в Росію ззовні. І для кожної з них необхідним був щасливий збіг надзвичайно великої кількості факторів – як зовнішніх, так і внутрішніх. Тому сподіватися, що прямо зараз, за максимальної роботи репресивного апарату та інформаційно-соціальної ізоляції росіяни раптом вдадуться до повноцінної революції – а це, вважайте, і ідеологічний рух треба, і певне бачення реформ, і готовність до довготривалих змін – не варто.

Всі російські бунти йшли від точки "гірше вже нікуди" – тобто такого стану, коли різанина або смерть на ешафоті були кращим сценарієм, ніж продовження життя

Інше діло – бунти. Ох, цього в Росії за історію завжди було. З поверхні пам'яті одразу можна взяти соляні бунти в Москві в 1648-му, повстання Пугачова, повстання Разіна, Тамбовські повстання, міріади етнічних бунтів в усіх куточках імперії... В чому була їх спільність? Вони всі йшли від точки "гірше вже нікуди" – тобто такого стану соціального і економічного життя, коли різанина або смерть на ешафоті в принципі були кращим сценарієм, ніж продовження ось такого життя. Важливо також, що вони часто були зовсім не ідеологічні – якщо, звісно, не вважати ідеологією бажання їсти чи бажання менше платити в казну. І це їх велика відмінність від російських революцій – історично шлунок завжди в росіян перемагав над головою, і там, де "ходіння в народ" чи "демократичні ідеї" не могли побудити простого кріпака підняти свого жирного поміщика на вилах, а його сім'ю спалити живцем в їх власному домі, цим мотиватором ставала банальна безальтернативність.

Тиск має рости – чим більше давати жару, чим сильніше закрутити гайки для ізоляції, тим швидше рвоне паровий котел

По подіям в Дагестані і деяких інших суб'єктах федерації стає очевидним один момент: для багатьох підданих Путіна настає момент "так далі не можна". І в цій ситуації більший тиск силовиків, більші обмеження та більша ізоляція навпаки зіграють на руку такому бунту. Вважайте це певною моделлю парового котла – якщо ви хочете, аби він злетів в повітря, в жодному разі не можна давати навіть найменшого виходу для пари. Тиск має рости – чим більше давати жару, чим сильніше закрутити гайки для ізоляції, тим швидше він рвоне – чи як мінімум вийде з ладу.

Відомо, що на росіян сподіватися не можна, особливо в протестах. Проте давайте покладати наші надії на вічні драйвери змін в людській спільноті – голод, відчай, страх та безальтернативність. Вони рідко коли підводили.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі